Dmitra Творческое мышление - креативность

Сьогодні стало значно прохолодніше. Мороз постійно щипав щоки. Вітер забігав під поли старої дублянки. На зап’ястях, як в дитинстві, прив’язані рукавиці. Але дарма. Червоні від холоду руки шукали чогось тепліше. Стоптані радянські черевики 47-го розміру. Давні-давні грубі полотняні штані. «Шапка-бирка, зверху дирка», тільки травою не підшита. З-під неї недбало виглядає чорняве волосся. Обвітрені, шершаві щоки. Тремтячі плечі. Постійне подмухування у долоні.

Вже вечоріло. Сонце повільно сідало. Спочатку на платформу, а потім за неї. На асфальті ледве блищав жовтогарячим сніг. З протилежного боку здіймався диск місяця. На диво, ніби червонуватий. Напівпуста електричка прямувала до Миронівки. Замовкла сонна пані, що, певно, об’являла прибуття потягів. По коліям більше не бігали дивакуваті бабусі з торбами. Не раділи красі довкола діти. Залізнична пустеля осиротіла. Ні душі, ні цокоту коліс. Завмерло нещодавно швидкісне шосе в далечі. Посіріли будинки.

Теплою надією здавалося світло. В залі очікувань. Не впустили. Сьогодні немає нічних електричок. Охорона пішла. Жовтувате, наче сонце, світло притягувало. В залі очікувань. Замкнено. Хотілося пити. Десятки різноманітних «світлячків» запалилися у вікнах будинків. Слизько, моторошно, холодно. Перший поверх, як тут добре! Перші двері - не відчинили. Другі, треті, четверті - облаяли. П’яті, шості…десяті - ніби нікого немає. Двадцяті - відкрили. Поцікавились що треба, закрили. Принаймні тепло перший - дев’ятий сходами, кров біжить швидше. Хочеться спати. Пізно давно. Тридцять треті двері. Ледве ноги тримають. Відкрили, вибачились. Вибачились! Треба було попросити пробачення, що підняв з ліжка. Закрились. Протрухла дерев’яна лавка часів Андропова. Мокро, холодно, хочеться пити, а головне - спати.

Діти були істинно правдиві. Краса. Лапаті сніжинки одна за одною помірно падають з неба. Дивна картина поступового, розміреного снігопаду в тьмяному світлі ліхтаря. Природа.

Яскраво-сині очі кольору північного неба влітку. Сумні очі. Добрі очі. Безнадійний погляд у чорне небо.

Боже…

Заснув.

Ранок. На роботу поспішає старенька лікар. Глянула на лавку, щось буркнула. Чоловік середніх літ в одежині із бутіку. Не обернувся. Дівчина з рюкзаком - побігла швидше.

Замерз.

Студент. Вигнали з гуртожитку. Підбіг, почав кликати на допомогу…